Шлях до перемоги

Шлях до історичного Олімпу.

Рекомендації майбутнім учасникам олімпіад з історії

Олімпіада! Це берегиня духу гідного змагання. Мета олімпіади — зна­йти здібних, талановитих дітей, здатних виявити свою особистість. Участь у ній залишається в пам'яті школяра надовго, іноді на все життя. Закар­бовуються успіх перемоги, радість відкриття в собі пізнавальних можли­востей, з'являється прагнення до творчих досягнень, до самоосвіти. Можна навести чимало прикладів того, як, взявши участь в олімпіаді, учні вступали згодом на історичні факультети до вузів України.

Кожен вчинок у житті будь-кого з нас має свою мотивацію, тобто при­чину, спонукальний імпульс. Захоплення історією може проявитися у школярів і в середніх, і в старших класах. Тому необхідно вміти правиль­но і вчасно, з урахуванням усіх факторів, реалізувати свої здібності, оці­нити перспективи.

Дуже важливо дати чітку відповідь на питання:

Якою я бачу головну мету? Чого хочу досягти? Яку інформацію мені потрібно одержати і про що варто довідатися? Чи добре я орієнтуюся в цих темах? Чи є в моїх знаннях прогалини та як їх ліквідувати?

Традиційне проведення районних, обласних, Всеукраїнських олімпіад з історії дозволило накопичити деякий досвід і хотілося б звернути увагу вчителів й учнів на такі моменти в підготовці до олімпіад. Перш за все необхідно націлити вчителів на творче використання запропонованого досвіду, а не на механічне його копіювання. Навчання є мистецтвом, отже, кожна зустріч між учителем та учнем є неповторною в плані виявлення зацікавленості учня в предметі, визначенні труднощів і доступності мате­ріалу. Вищим критерієм педагогічної мудрості та педагогічної майстернос­ті є вміння вчителя здійснити діагностику знань учня і правильно визна­чити необхідні методичні прийоми у навчанні.

Бесіди з учасниками-початківцями олімпіад дозволяють створити таку картину їхньої підготовки. Довідавшись, які теми потрібно повторити, учні читають підручник, хрестоматії, потім прагнуть «начитатися» (висловлювання учнів) якнайбільше історичної літератури. Головні труднощі виникають при доборі матеріалу. Часто все читається безсистемно. І в ре­зультаті перед олімпіадою її учасники поводяться невпевнено. Відчуття незавершеності роботи породжує незадоволення собою.

Багаторічний досвід з підготовки учнів до олімпіад показав, що стано­вище докорінно зміниться, праця школярів відчутно полегшиться і стане більш продуктивною, якщо мати чіткий план роботи.

Що це означає? Відповіді на це питання й присвячена пропонована стаття.

Підготовка до олімпіад триває протягом усього року. Справа це да­леко непроста й має свої особливості. Проводиться вона на суто добро­вільних засадах. Необхідною умовою є як захопленість школяра пред­метом, його бажання та здатність учитися, особиста впевненість в майбутніх перемогах, так і готовність учителя до керівництва підопіч­ним, його загальна ерудиція, глибина мислення, фахова майстерність, повага до учня. їх поєднує можливість повніше задовольнити свій інтер­ес у вивченні тієї чи іншої теми, використання різноманітних форм . роботи, дух змагання.

Не є новим у педагогіці положення про істотний вплив на результа­тивність підготовки характеру взаємин між учнем і вчителем.

Співробітництво! Учень має бути впевненим утому, що вчитель співпрацюватиме з ним, що його зрозуміють, що він може вільно висловити свою точку зору, що дискусія відбуватиметься на рівних з єдиною ме­тою — встановити істину.

Спільний пошук рішення проблем, демонстрація віри у творчі мож­ливості учня, ставлення до нього як до повноцінного партнера, прагнення до взаєморозуміння, уміння відкрито радіти успіхам, співчувати невдачам свого вихованця — такою має бути позиція наставника.

Щастя для вчителя, якщо він знаходить здібного, захопленого учня, готового до співробітництва, який має девиз «Ніколи не соромся запиту­вати про те, чого не знаєш!». А передбачити всі можливі запитання учня неможливо. Чим більше цікавиться учень, тим більше нетрадиційних питань він може поставити.

Під час першої зустрічі з учителем при підготовці до олімпіади необ­хідно познайомити учня з подробицями майбутньої роботи. Важливо дати йому відчути, що основний метод поповнення, збільшення знань — само­стійний творчий пошук, розвиток світогляду, пробудження інтересу до історії. Як відомо, набуття знань — не споглядальний процес, не пасивне відбиття інформації, а активна, цілеспрямована діяльність. Учень не просто «бачить», «чує», «узнає», а розглядає, слухає, запам'ятовує необхідне, об­мірковує й використовує інформацію з певною метою.

Практика свідчить, що коли в учня не виникає прагнення опанувати даний матеріал, то результати навчання будь-яких методичних прийомів залишаються невисокими.

Часто учень зіштовхується з катастрофічною нестачею часу. Учитель повинен допомогти школяреві орієнтуватися в неосяжному морі книг, підказати, що саме з нього варто відібрати, як скомпонувати досліджений матеріал. Учитель визначає основні напрямки роботи з урахуванням мож­ливостей учня. Цим досягається цілеспрямованість і систематичність ді­яльності.

Чим більше школяр читає, тим багатше й різноманітніше будуть його знання про історичне минуле. Під час наступних зустрічей розглядаються форми вивчення літератури. Вони дуже різноманітні.

Необхідно врахувати, що багато сюжетів всесвітньої історії дублюють­ся в курсі історії України, одні теми включають в основному теоретичний матеріал, інші — практичний. Говорячи про рівень складності тієї чи іншої теми, треба брати до уваги пізнавальні можливості школяра, наявність необхідних книг, журналів у нього вдома й у бібліотеках, які він може від­відувати. Обов'язково треба ознайомити його з правилами користування довідковою літературою. Необхідно спиратися на інші джерела знань, в першу чергу, засоби масової інформації.

Безумовно, неможливо розглянути всі нюанси підготовки учнів до олімпіад, отже, зупинюся на деяких.

Художня література

Художня література служить одним із важливих джерел знайомства з історичним минулим. Відомо, що в багатьох дітей інтерес пробуджуєть­ся вперше в результаті читання історичних романів і повістей. Залучення художньої літератури підвищує доказову силу викладу. До доводів логіч­ного порядку (факти, міркування, докази) приєднуються сила й перекон­ливість художнього образу, а це сприяє більш міцному закріпленню істо­ричного матеріалу в пам'яті учнів.

В учасників олімпіад, що використовують образи художньої літерату­ри, підсилюється внутрішня наочність історичного матеріалу, його кон­кретизація, відбувається формування живих уявлень про минуле.

Хронологія

В олімпіадних завданнях завжди зустрічаються дати. Розглянемо до­кладніше роботу з хронологією. Учні повинні уявляти історичну подію в часі, тобто знати, коли вона відбулась. Особливістю історичного факту є його тимчасова визначеність. Тільки визначивши час, коли відбувається подія, можна установити її зв'язок з попередніми й наступними подіями, її причини та наслідки.

Оволодіння хронологією дається далеко не відразу і з певними труд­нощами. Що можна порадити?

Ряд учених і творчо працюючих педагогів пропонують наступне. Прекрасним посібником для засвоєння хронології служить стрічка часу. Залежно від характеру досліджуваного явища та його історичного зна­чення ми з більшою чи меншою точністю визначаємо час історичної події. Краще засвоєння провідних дат полегшується тим, що постійно доводиться звертатися до відповідного матеріалу. А менш важливі, але теж істотні події необхідно «прив'язувати» до засвоєних основних дат.

Можливі й інші прийоми:

закріплення навколо круглої дати установлення тривалості історичної події;

облік років від сучасності;

хронологічне зіставлення двох і більше подій, між якими існує внут­рішній зв'язок;

установлення зв'язку між подіями й основними етапами життя істо­ричних діячів, що брали участь у них.

Найважливіші хронологічні дати потрібно запам'ятати і твердо знати.

Існують різні прийоми осмисленого закріплення хронології. Засвоїти хронологію — значить не тільки запам'ятати дати, але й добре уявити собі послідовність історичних подій, розуміти зв'язок між ними. Такі хроно­логічні завдання сприяють свідомому закріпленню дат і розкриттю зв'язків і закономірностей.

Можна запропонувати скласти календарі подій. Вони зручні в тих ви­падках, коли мова йде про щільний потік подій у стислий термін, і допо­магають не тільки закріпити дати, але й виявити основні етапи в розвитку досліджуваного явища.

«Наскрізні дати» — це синхроністична таблиця, яка відбиває одно­часність (синхронність) подій з історії різних країн, чи явищ, що стосу­ються різних моментів суспільного життя. Вона сприяє усвідомленню загальних закономірностей історичного процесу й деяких особливостей розвитку окремих країн.

Хронологія є одним з найважливіших засобів упорядкування, осмис­лення й узагальнення історичного матеріалу.

Робота з картами

Історичні події відбуваються не тільки в часі, але й у просторі. Ство­рення правильних уявлень про місце, де відбувалися історичні явища, допомагає засвоєнню історичного матеріалу. Територія є ареною всіх іс­торичних подій, і умови місцевості нерідко визначають їх конкретний хід Знання цих умов у ряді випадків допомагає поясненню історичних явищ Локалізація (віднесення історичних подій до визначеного місця) досяга­ється за допомогою наочного приладдя — історичних карт і схематичним планів.

Для характеристики місцевості використовуються картини, гравюри, фотознімки. За допомогою карти ми наочно розкриваємо історичні, зо­крема, причинні зв'язки. Введення на олімпіадах картографічних завдань вимагає більш ретельної підготовки.

Учнів треба познайомити з різними видами карт:

а)Більшість карт у тексті підручників і в атласах є тематичними.

б)Схематичні карти, або карти-схеми, являють собою різновид тематич­ної карти. Відрізняються мінімальним навантаженням і за допомогою спеціальних схематичних позначень і зображень наочно розкривають сутність, внутрішні зв'язки, закономірності досліджуваних явищ.

в)Сучасні політичні карти світу. Головним в оволодінні історичною картою є не заучування її окремих елементів, а розуміння учнями того, про що розповідає історична карта, засвоєння її пізнавального ма­теріалу.

Щоб добре орієнтуватися на карті, учні повинні дещо засвоїти за до­помогою вправ по карті. Необхідно пояснити учням, що предметом по­казу на карті можуть бути драматичні події: створення й розпад держав, грандіозні військові походи, морські експедиції, а також розміщення племен і народів, кордони держав, міста й торгові шляхи, місця боїв, пов­стань, напрямок походів тощо.

Особливо цікавими є пізнавальні задачі для самостійної роботи з атласом, наприклад, завдання на різних історичних картах (порівняння двох карт).

Тренуватися потрібно систематично!

Робота з історичним документом

Залучення історичних документів сприяє конкретизації історичного матеріалу, створенню яскравих образів і картин минулого, допомагає відчути дух і мову часу. Доступний учням історичний документ служить для них пре­красним матеріалом для аналізу. Робота з документом активізує мислення (й уяву!) школяра, вчить його розбиратися в історичних явищах, допомагає виробленню практично необхідних кожній людині умінь орієнтуватися у змісті найважливіших суспільно-політичних документів сучасності.

«...Залучення документа призводить до розвитку в учнів прийомів критичного аналізу», — зазначав В. М. Бернадський.

Великий інтерес викликають мемуарний матеріал, свідчення учасників досліджуваних подій. Потрібно знати, що являє собою даний історичний документ; коли й ким він складений; про що ми можемо довідатися з цьо­го документа; для з'ясування яких питань ми до нього звертаємося.

За історичним документом даються різні завдання творчого характеру: підготовка невеликих повідомлень, творчих завдань, розгорнутої відпо­віді (розповіді, опису); аналіз незнайомого тексту (за уривком з докумен­та можна довідатися про подію й, використовуючи текст як аргумент, висловити своє припущення).

Усе це сприяє створенню в учнів яскравих, образних уявлень. Учні ніби вживаються в епоху. Потрібно прагнути до того, щоб виробити в учнів став­лення до документа як до джерела, що відтворює реальні події, які сталися в житті людей, і розуміння того, що історичні події, які відбуваються на наших очах, з часом також будуть відтворені в документах епохи.

Ознайомлення із зовнішнім виглядом справжніх документів у музеях чи архівах, використання фотокопій і репродукцій історичних документів допомагає учням яскравіше уявити минуле.

Формування історичних понять

Історичні поняття відтворюють процес, об'єктивний зв'язок явищ і закономірності історичного розвитку. Ось чому засвоєння системи іс­торичних понять є необхідним.

Які існують методи та прийоми формування історичних понять? Вони складаються з наступних моментів:

створення цілісної картини історичного явища, у якому відбито всі істотні ознаки явища;

вичленування істотних ознак явища;

визначення терміна, що закріплює дане поняття;

визначення поняття;

вправа з використанням нового поняття, вживанням нового терміна;

вироблення уміння оперувати новим поняттям, застосовувати його для пізнання нового історичного матеріалу або для аналізу його з нових точок зору

Докладніше про основні поняття з історії можна довідатися у словнику-довіднику для загальноосвітніх навчальних закладі (Укладачі: Н. І. Ольхіна, І. М. Рибак, В. А. Косіков, Н. Г. Діденко.— Донецьк: ТОВ «Лебідь», 2000.-204 с).

Портрети історичних діячів

Систематична, добре організована робота над характеристикою й оцін­кою видатних історичних діячів допомагає учням опанувати різноманітни­ми знаннями й стає для них серйозною школою морального виховання.

Вносячи до характеристики й оцінки історичного діяча своє особисте, безпосереднє почуття й ставлення, учень удосконалює власний характер, виховує в собі якості, властиві його улюбленим героям минулого та сучас­ності.

Завдання можуть бути такими: впізнати історичного діяча за портретом без підпису; визначити, кому з представлених на портретах двох історич­них діячів (яких також треба впізнати) належить вислів, що наводиться; з переліку імен історичних діячів треба згадати такі висловлювання цих осіб, в яких найбільш яскраво відбилися їхні характери, вчинки, погляди, чи визначити, кому належить те чи інше висловлювання; на основі фраг­менту художнього тексту визначити, про якого діяча йдеться, розповісти про його роль в історії, знайти портрет серед інших.

Чи може залучення історичного портрета допомогти пізнанню мину­лого? Портрет насамперед конкретизує образ історичного діяча, наближає його до свідомості учня. Портрет, як правило, є історичним. Історичним є загальний вигляд особи, зображеної на портреті, її костюм, зачіска, пред­мети, що його оточують.

У кращих роботах учасників олімпіад історія персоніфікована. При цьому простежується тенденція відмовитися від зображення портретів історичних діячів у чорно-білих тонах, прагнення розібратися в розмаїтті історії людства.

Творчі завдання

Заради справедливості треба сказати, що репродуктивні й частково-пошукові завдання не можуть повною мірою задовольнити вимог про­цесу творчого розвитку особистості, що тут найбільш привабливими є завдання проблемного, дослідницького, пошукового характеру. Уміння переходити від загального до часткового і навпаки — це вирішальний момент у розвитку творчого мислення учня. Людина може знати й умі­ти, але не творити. Демокрит зазначав, що значна кількість знань розуму не навчає. Отже, якщо діяльність з набуття певних умінь можна розкласти поелементно і навчити іншого їх повторювати, творчу діяльність неможливо розглянути поелементно, вона має інші ознаки та засоби.

До творчих завдань слід віднести твори з історичної теми, рецензії на художньо-історичні книги, виготовлення наочного приладдя, розв'язання кросвордів, ребусів, вікторин, виставки особистих колекцій тощо.

Особливу увагу варто приділити тренувальним завданням, знайомству із зразками олімпіадних завдань різних рівнів. Учень має перебувати в тому психічному стані, коли бажання пояснити той чи інший факт вступає у протиріччя з наявними знаннями й уміннями. У цьому випадку зароджу­ється пізнавальна потреба.

Проблема повинна спонукати учня порівнювати досліджувані явища, виявляти зв'язок між ними, робити висновки. Це відомо, а про інше ще треба довідатися. Важливо задіяти не тільки розум, алей почуття. Елемент гри стимулює самостійний пошук відповіді, сприяє кількаразовому по­вторенню матеріалу.

Виконання будь-якої творчої роботи завершується її аналізом, що ви­магає від учня критичності і незалежності суджень.

У кожного предмета є перелік умінь і навичок, якими учень повинен оволодіти. Поряд із формуванням знань учнів необхідно навчати раціональ­них прийомів пізнавальної діяльності, озброювати програмою дій, яка б допомогла їм у коротший термін ефективно опанувати знаннями і спосо­бами діяльності, розвивати здатність аналізувати, порівнювати, виділяти ' головне, відкидати другорядне, формувати здатність чітко, логічно виклада­ти зміст питання, давати визначення, переконувати, доводити свою точку зору на події, систематизувати й класифікувати їх, висувати гіпотези, фанта­зувати, бачити протиріччя, переносити знання й уміння в нові ситуації.

Такі навчальні навички можна розділити на організаційні, практичні, інтелектуальні. Головні з них, що стосуються розвитку творчого мислення, такі: усвідомлення мети завдання, визначення засобів, планування діяль­ності для виконання завдання, уміння працювати з різними книгами, складання конспектів, тез, рефератів, визначення теми й предмету ви­вчення, кола суттєвих питань, формулювання й висловлювання думок, систематизація матеріалу з різних джерел, відновлювання матеріалу, оці­нювання результатів своєї діяльності згідно з поставленою метою.

Можна по-різному керувати процесом навчання й розвитку учня. На­приклад, використовувати систему твердих розпоряджень (алгоритмів), відповідно до яких за зразком, зазначеним у них, повинен діяти учень, ви­конуючи завдання, запропонувати логічні схеми, пам'ятки з переліком необ­хідних для учня дій, які лише окреслюють загальний підхід і варіативну по­слідовність аналізу, порівняння, характеристики процесів суспільного розвитку, що періодично повторюються. Це дозволяє уникнути схематизації живого й цілісного історичного процесу, діалектики його розвитку. У методиці розроблені такі засоби формування умінь учнів:

пояснення вчителем прийомів навчальної роботи й найважливіших розумових операцій (з визначенням змісту, місця та послідовності цю пояснень у курсі історії);

застосування пам'яток-розпоряджень щодо способів навчальної ті розумової діяльності з переліком дій;

застосування серій навчальних і тренувальних однотипних завдані зростаючої складності; диференційоване використання їх у залежнос­ті від підготовленості учнів; застосування завдань і пізнавальних задач що розвивають здатність до перенесення засвоєних прийомів роботі в нові умови;

складання та систематичне застосування логічних схем при вивченні однорідних суспільних явищ.

Учимося писати роботу! (Оформлення роботи)

Робота учасника олімпіади повинна бути написана ясною, простою яскравою й образною мовою. Це не дається від природи, а є результатом напруженої та систематичної роботи самого учня. Безграмотне формулювання викликає перекручене сприйняття, нечіткість думки. Важливі моменти в роботі учня: цікавий початок, логічна послідовність викладу, на явність цікавих фактів і цифр при порівнянні, висновок.

Поради щодо підготовки учнів до олімпіад з історії

Зрозуміло, що підготовка до шкільної олімпіади з історії здійснюється протягом усього навчального року: вчитель та учень системно та поступо­во вивчають необхідний матеріал. Але, коли настає час готуватися до учнівських змагань, виникає потреба у роботі щодо удосконалення ви­вченого матеріалу.

Багаторічний досвід підготовки учнів до шкільної олімпіади дозволяє говорити про три цікаві методичні прийоми, що дають змогу остаточно привести знання учнів у струнку систему та забезпечити творчий настрій «олімпійців».

Перше. Усі попередні знання школярі отримали на уроках за лінійним принципом. Наприклад, вивчається історія України у роки Другої світової війни. Потім, через декілька уроків, учень вивчає події, які відбувалися на Західному фронті або на Далекому Сході. Без сумніву, вітчизняна та все­світня історія зазвичай вивчаються окремо. Але учням, які рекомендують­ся до участі в історичних олімпіадах, потрібно мати цілісну картину будь-яких історичних подій. Тому необхідно провести декілька тренінгів щодо синхронізації основних подій.

Учні мають чітко уявляти зв'язок між фактами історії своєї країни та сусід­ніх держав. Наприклад, Великі географічні відкриття, які не вплинули безпо­середньо на Україну, були основним фактором переходу до фільваркового господарства й посилення феодального гніту. Неможливо вивчати проблему приєднання до України Правобережжя без знання основних положень вну­трішньої та зовнішньої політики російської імператриці Катерини II. Так само, як трагедія радянізації українських земель у 1939—1941 роках може бути глибоко зрозуміла лише на тлі таємної дипломатії Сталіна та Гітлера.

Звичайно, вчитель у межах уроку прагне показати взаємозв'язок най­важливіших подій у світі та Україні. Однак під час підготовки до олімпіа­ди необхідна майже повна синхронізація. Гарним засобом досягти цього є складання так званих «синхроністичних» таблиць. Заповнюючи таку таблицю, учень ще раз пригадує основні події та встановлює між ними причиново-наслідковий зв'язок. Для прикладу можна продемонструвати фрагмент такої таблиці:

Галицько-Волинське князівство	Північно-Східна та Північно-Західна Русь	Європа	Схід
Галицький княз Володимир (1123 - 1153 рр.)	Ростово-суздаль­ський князь Юрій Долгорукий	Французький король Людовик VІ	Половецький хан Кончак
Галицький князь Ярослав Осмомисл (1153 - 1187)	Володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський	Англійський король Річард Левове Серце. Імператор Священної Римської імперії Фрідріх Барбаросса	Шах Хорезму Текеш
Галицько-волин­ський князь Ро­ман Мстиславович (1173 -1205)	Володимиро-суздальський князь Всеволод Велике Гніздо	Король Франції Філіпп II Август	Засновник монгольської імперії Чингізхан
Галицько-волин­ський князь Данила Галицький (1238 -1264)	Новгородський князь Олександр Невський	Англійський король Едуард І	Монгольський хан Батий

Другою методикою, яка дозволяє поглибити отримані раніше знання, є написання невеличких історичних портретів. Вчитель вимагає, щоб учасники олімпіади змогли надати коротку характеристику ключовим постатям в історії. Ці характеристики мають бути лаконічними та вклю­чати в себе головні події в житті того чи іншого історичного діяча.

Наприклад:

Ігнатій Лойола — засновник однієї з найбільш ортодоксальних релігіозних організацій —ордену єзуїтів. З його точки зору для захисту католицтва можна використовувати будь-які, навіть злочинні, засоби. За його ініціативою для контролю над розумом було створено безліч цивільних (світських) на­вчальних закладів, у яких здобувала освіту дворянська молодь Західної Єв­ропи, Польщі, а також представники заможного козацтва України.

Костянтин Острозький — представник найдавнішого українського княжого роду. На відміну від більшості своїх родичів, активно підтримував православну віру. Власним коштом на своїх землях заснував православний навчальний заклад, що був не гіршим за кращі єзуїтські колегіуми.

Та, нарешті, гарним засобом, який дозволяє учням проникнутися духом часу, являється вивчення крилатих висловів. Крилаті вислови є своєрідними опорними сигналами. Щоб описати ті чи інші події, досить пригадати відо­мий вислів, який належить комусь з учасників. Наприклад: «У тебе що, шаблі немає?». Ця фраза, що належить польському королю, допомагає чітко зро­зуміти правове становище реєстрових козаків, які навіть за умови вірної служби Короні не могли уникнути сваволі польської шляхти.

Отже, матеріал, що був засвоєний школярами в межах навчальних програм при підготовці до олімпіади, має бути актуалізований засобами синхронізації головних подій вітчизняної та всесвітньої історії, наданням історії «людського обличчя». Необхідно також забезпечити засвоєння нав­чального матеріалу на рівні загальної ерудиції, тобто створити для біль­шості тем опорні сигнали у вигляді крилатих висловів.

Як підготуватися до олімпіад з історії

На першому місці в підготовці до олімпіади будь-якого рівня повинна стояти самоосвітня діяльність учня. Роль педагога тут зводиться до керів­ництва й заохочення зусиль учня. Для історичних олімпіад необхідною умовою є гуманітарна обдарованість, наявність стійкого інтересу до від­повідних наук, звичка до читання книг, газет, журналів, перегляду пізна­вальних телепередач. Для цього випадку, як ніколи, підходить відомий вислів: «До уроку я готуюся десять хвилин і все життя». Безумовно, перед­бачається наявність в учня необхідних умінь і навичок для самостійного вивчення матеріалу, внутрішніх мотивів для завзятої навчальної роботи й зовнішнього стимулювання такої діяльності. Потім настає період пла­номірної й активної підготовки безпосередньо до конкретного етапу олімпіади, причому, починається він якомога раніше — не менш, ніж за півроку, а ще краще — за рік.

Вчитель, що готує учня до історичної олімпіади, повинен володіти сучасною методикою навчання. На відміну від традиційних уроків, треба звести до мінімуму так зване «вичитування» лекційного матеріалу — на це, як правило, не залишається часу, та й немає особливої необхідності. Більш корисною уявляється невимушена розповідь вчителя під час неформаль­ного спілкування. Повинна бути знайдена можливість для тривалого об­говорення вже вивченого матеріалу, відповідей на всілякі питання учня, спільного пошуку необхідних історичних фактів шляхом перегляду всієї доступної літератури.

Щодня треба виділяти час для вивчення першоджерел й отримання з них необхідної інформації. Це вивчення не повинне носити характер обов'язкового навантаження і має сприйматися учнем як читання у віль­ний час, на дозвіллі. Найчастіше для такого читання підходять мемуари політичних діячів. (Збірники документів — більш складний матеріал і потребують спільного обговорення.)

Крім мемуарів легкодоступними для розуміння й засвоєння виявляються різні збірники крилатих фраз, афоризмів, висловлювань історичних діячів. Потрібно прищепити учню смак до ефектної фрази, інтерес до блискучого красномовства кращих ораторів минулого для того, щоб поступово він міг сам охарактеризувати будь-яку подію, явище або процес такою ж короткою й виразною фразою чи порівнянням. У такий спосіб виникає звичка до ци­тування, що зміцнює пам'ять, збагачує словниковий запас і збільшує число аргументів у можливій суперечці. Причому поступово учень звикає не просто посилатися на точку зору того чи іншого діяча, але й згадує джерело даної інформації, прив'язує дане висловлювання до конкретного історичного періоду чи події, що згодом допомагає, використовуючи асоціативне мис­лення, глибше охарактеризувати історичну епоху.

Не слід забувати про різні словники й енциклопедії, звичайно, з урахуванням вікових особливостей учня. Крім багатого ілюстративно­го матеріалу, в них міститься безліч історичних подробиць, деталей, що відбиваються в пам'яті без додаткових зусиль. Велику допомогу отри­мали педагоги завдяки енциклопедіям видавництва «Аванта». Дуже корисним став збірник крилатих висловів (авт. М.С.Ашукіна та . Г. Ашукіна).

 Для формування візуального ряду потрібно включити до режиму дня перегляд відеокасет і різних освітніх передач по всіх доступних телевізійних каналах, навіть скласти окрему програму таких передач, навіть якщо вони тривають усього кілька хвилин. Поступово стає звичним регулярний перегляд новин. Крім орієнтування в сучасному політичному житті, інформаційні про­грами, як правило, присвячують частину екранного часу розповіді про різні історичні події та їхній зв'язок із сьогоднішнім днем. Крім того, журналісти дають власну оцінку подіям і діячам, що формує в учня уявлення про суперечливість суспільних явищ і процесів та можливості їх протилежного трактування. Зараз для такого виду роботи існує бага­то можливостей, які пропонує кабельне телебачення — наприклад, канал «Дискавері».

Необхідно також згадати про інтелектуальні ігри, зокрема, «Своя гра», та деякі інші. Крім того, можна використовувати будь-які джерела для ознайомлення з фото- і художніми зображеннями історичних осіб та подій, архітектурних споруд, знарядь праці, зброї та ін. Крім інфор­маційної, такі зображення виконують функцію емоційного впливу й створюють предметне уявлення про епоху, що допомагає при її аналі­зі й забезпечує глибоке запам'ятовування додаткової інформації. Яко­мога більше фактів та імен діячів треба засвоїти не тільки у змістовно­му, але й у зоровому плані.

У пригоді стануть міжпредметні зв'язки, у тому числі відтворення історичних подій у літературі (звичайно, при відповідному посиланні на  у вимисел автора). Художнє слово сприяє формуванню особистого ставлен­ня до будь-якої епохи, події чи персонажу. Велике враження на старшо­класників мають «Архіпелаг Гулаг» О. Солженіцина, «Діти Арбата» А. Рибакова та ряд інших творів, які детально відтворюють час.

Ключовим методом при безпосередньому узагальненні накопиченої інформації є порівняльний аналіз матеріалу, його систематизація всіма доступними засобами. Тут допомагає складання синхроністичних і порі­вняльних таблиць з усіх розділів історії відповідного періоду. По-перше, це допомагає вивченню матеріалу, оскільки поділяє його на певні блоки; по-друге, полегшує розуміння закономірностей історичного розвитку тому що спрощує орієнтацію в матеріалі; по-третє, забезпечує додатко­ве закріплення вивченого матеріалу. Як приклад можна назвати ряд порівняльних таблиць, складання яких дозволило полегшити засвоєння досить складного матеріалу декількох ключових тем новітньої історії. Це «Західна та Східна Україна між двома світовими війнами. Економіка, політика, культура», «Територіальні зміни після Першої і Другої світової воєн», «СРСР, США, Німеччина. Шляхи виходу з економічної кризи між двома світовими війнами», «СРСР і США. Зовнішньополітичні акції в роки "холодної війни"» та ін.

Потім настає час для пізнавальних завдань. Тут є можливість і для вияву ініціативи учня, і для спрямовуючої діяльності педагога. Напри­клад, можна пропонувати ускладнені завдання — подати власну класи­фікацію держав чи партій за різними критеріями, визначити можливі варіанти розвитку подій. Викликає інтерес завдання: визначити, як поставився б той чи інший діяч минулого до сучасної події й чому; як різні політичні сили підходять до вирішення однієї проблеми та до яких наслідків це може привести. Не потрібно відмовлятися від жодної з відо­мих форм роботи: вивчення й порівняння історичних карт, запам'ятовува­ння старих і нових кордонів, старих і нових назв міст; угадування за фактами біографії та висловлюваннями відомих історичних осіб; роз­міщення подій у хронологічній послідовності, а процесів в економіці і політиці — у логічному порядку та ін. Не треба шкодувати часу на дискусії з різних, у тому числі й сучасних проблем. Учитель повинен навмисне загострювати проблему, висловлювати найрізноманітніші точки зору, а учень — удосконалювати вміння сперечатися, використо­вуючи весь накопичений багаж знань; юний дослідник має перекона­тися в тому, що історія — не мертва наука, а арена політичної боротьби, засіб для орієнтації в нашому часі, інструмент для соціального прогно­зу. До речі, велике місце у формуванні цього уміння посідає пошук іс­торичних аналогій. Використовуючи загальнонаукові принципи систем­ності, історизму, об'єктивності, можна підготувати учня до оцінки зовсім незнайомих історичних подій за умови, що відомі загальна характерис­тика епохи й діючих у її рамках суспільних сил. На цьому етапі учень уже володіє алгоритмом аналізу історичного явища й жодне завдання не зажене його у глухий кут.

Деякі особливості роботи з історичною хронологією

Особливістю історичного факту є його хронологічні рамки. Визна­чення часу історичної події чи процесу ми даємо учням з більшою чи меншою точністю залежно від характеру дослідження та його історич­ного значення. Так, початок промислового перевороту на Україні не можна окреслити точною датою. Ми говоримо: «Тридцяті роки XIX сто­річчя». Рік, коли посів царський престол Михайло Романов, ми не бу­демо конкретизувати днем і місяцем, а просто скажемо: «Початок ца­рювання Михайла Романова— 1613 рік». Але в історії є такі дати, які учні повинні знати повністю, наприклад: 8 січня 1654 року, 14 грудня 1825 року.

Точною датою не вичерпується визначення часу події. Іноді ми даємо більш конкретну характеристику моментів визначальних подій. Про події у битві під Берестечком можна сказати словами французького офіцера П. Шавалье: «... відхід основної боєздатної частими козацького війська відбувся в ніч на ЗО червня 1651 року, коли козаки непомітно для ворога вийшли з оточення», а про Льодове побоїще скажемо словами поета: «У суботу, 5 квітня, сірим світанковим ранком...».

Для того, щоб конкретизувати хронологічні дати, існує визначення тривалості події або процесу, що одночасно допомагає закріпленню хро­нологічних дат, наприклад, установленню тривалості історичної події: гетьманування Б. Хмельницького тривало 9 років (з 1648 до 1657 р.), Пів­нічна війна — 21 рік (з 1700 по 1721 р.), монгольське ярмо на землях Пів-денно-Західної Русі — 120 років та ін.

У такий спосіб швидше й свідомо запам'ятовуються обидві крайні дати. Працюючи з хронологією, можна використовувати прийом обліку років від сучасності: Київ був заснований у Уст., 15 століть тому; голодомор в Україні припав на 1932—1933 рр., тобто 71 рік тому; Кримська війна почалася в 1853 р., тобто 151 рік тому.

Вивчаючи історичні події й факти, ми часто використовуємо прийом хронологічного зіставлення двох чи більше подій, пов'язаних внутрішнім зв'язком, наприклад, «руські полки досягли річки Калки поблизу Азов­ського моря, де 31 травня 1223 р. відбулася вирішальна битва з монголами, а через 4 роки, в 1227 р., помер Чингізхан і почався новий похід військ Батия на Північно-Східну Русь». Або «Більшовики мали рацію: поразка революції 1905—1907 рр. була тимчасовою. Рівно через 10 років, у лютому 1917 р., самодержавство було повалене».

Одним із прийомів конкретизації хронології є встановлення зв'язку між історичними подіями та основними етапами життя історичних ді­ячів, що беруть участь у цих подіях, зокрема, введення даних про вік історичних діячів. Дуже часто, говорячи про того чи іншого історично­го діяча, ми взагалі не вказуємо його вік. Найчастіше це відноситься до портретів діячів, розміщених у підручнику або героїв популярних істо­ричних фільмів.

Так, майже на всіх зображеннях Ярослава Мудрого перед нами зрілий, досвідчений політик і державний діяч у зеніті слави. Чи не створимо ми у школяра більш реальне уявлення про плин історичного часу, якщо ска­жемо, що у віці 36 років він, будучи новгородським князем, відмовився сплатити урок Києву, як робив він це раніше і всі посадники до нього. А в 41 рік він «сів у Києві та показав перемогу і працю велику». Говорячи про останні роки життя й діяльності Ярослава Мудрого, підкреслюємо, що 20 лютого 1054 року у Вишгороді на 76 році життя князь помер. Не завадить уявленню про час історичних подій згадка про те, що О. Герцен, народжений у рік початку навали наполеонівських полчищ на Росію, в 22 роки був заарештований і засланий, а помер у розквіті творчих сил у віці 58 років.

Усе вище сказане дозволяє зробити висновок про те, що в методичній науці існує кілька прийомів конкретизації історичних фактів і подій, а саме:

визначення часу історичної події з більшою чи меншою точністю за­лежно від характеру досліджуваного явища та його історичного зна­чення; конкретизація історичного моменту за допомогою особливих ознак;

установлення тривалості історичних подій;

прийоми обліку років від сучасності;

хронологічне зіставлення двох чи більше подій, пов'язаних внутрішнім зв'язком;

установлення зв'язку з історичними подіями й основними етапами життя історичних діячів, що беруть участь у цих подіях.

Багаторічна праця в школі, а також робота з талановитими дітьми, їх підготовка до участі в олімпіадах свідчать про те, що ґрунтовне засвоєння хронології відбувається шляхом систематичних тренувань пам'яті. А щоб цей процес проходив невимушено й творчо, найкраще використовувати різні ігри, завдання, метою яких, зрештою, буде конкретизація й знання основних історичних дат.

Вивчення ролі особистості в історії неможливе без знання хронології. Для цього учням пропоную попрацювати з текстом підручника чи слов­ника та скласти хронологію життя й діяльності історичної особистості.

Наприклад, Іван Федоров:

Рік народження — невідомий.

1550 р. — працював у друкарні в Москві.

1564 р. — надрукував у Москві «Апостол».

1565 р. — видав «Часослів».

1572 — 1575 рр. — працював в Україні.

1573 р. — жив у Львові.

1575 — 1576 рр. — жив у селі Дермани (Рівне).

1577 — 1582 рр. — жив у місті Острогі.

1573 — 1574 рр. — вперше видав в Україні книгу «Апостол».

1574 р. — видав підручник «Буквар».

1574 р. — заснував Острозьку друкарню.

1578 р. — надрукував греко-старослов'янський буквар.

1780 р. — вийшла «Книга Нового Завіту».

1581р. — видав «Хронологію» А. Рамши й Острозьку Біблію.

1583 р. — помер у Львові.

Завдання:

1.Скільки років минуло між московським та українським виданням «Апостола»?

2.Підрахуйте, скільки років І. Федоров прожив в Україні?

3.Із запропонованого хронологічного ланцюжка виділіть дати, пов'язані з видавничою діяльністю першодрукаря: 1426; 1574; 1500; 1580; 998; 1581;1240;1578.

4.Назвіть факти з життя І. Федорова, які мали місце в 1574 р.

При вивченні різних тем як всесвітньої, так і вітчизняної історії, зустрі­чаються такі, які дуже насичені подіями («Європа після Віденського конгре­су» (1825—1847 рр.) — всесвітня історія 9 клас; «Виникнення Київської держави» — історія України 7 клас та ін.). Для кращого запам'ятовування основних подій теми я використовую такі прийоми:

а) Указати дати основних подій, наприклад в темі «Національно-ви­звольна війна українського народу 1648— 1657 рр.»:

роки існування Української держави;

перемога українського війська під Пилявцами;

підписання Зборівського договору і т. д;

б)   розташувати дати відповідно до битв, поразку повсталих записати чорним кольором;

в)   встановити послідовність подій;

г)   записати події за принципом: «почалося», «закінчилося»;

д)  співвіднести рік з відповідним сторіччям:

   1648       XV      1801         XIX

                  XVI                    XXI

                  XVII                   XVIII

є)   встановити, що було раніше;

ж)  хронологічна послідовність подій.